Хтось з прохожих мені говорив,

Що весною трава зеленіша.

І картину в уяві створив,

Щоб веселою стала скоріше.

Він дивився у очі мені,

А я у думках усміхалась.

Неуспіх послабив ремені

У промінні сонця скупалась.

Та не довго він поруч стояв,

Щось сказав і пішов собі далі.

Він мабуть про сум мій все знав,

Про справи тяжкі і невдалі.

Подяка моя у думках.

Весна залишилась у серці,

А квіти весняні в руках.

Він дав ключ від радощів дверці.

© Лерія Кот