Іван Жусєв -  видавець і редактор Незалежного літературно-художнього журналу «Літера-Т». Він працює з безліччю авторів по усій Україні: як з початківцями, так і з майстрами слова, які проживають не лише в Україні, а й за кордоном. Сьогодні він розповість про свою видавничу діяльність

– Як ви обрали професію видавця?

– Професію видавця обрав випадково. Пам’ятаю, у дев’ятому класі в школі, стояло гостре питання куди піти навчатись. Я мріяв вступити на акторське відділення театрального університету імені Карпенка-Карого в Києві, але туди приймають лише після одинадцяти класів. Тож за атестатом зрілості змушений був піти до іншої школи, бо у моєму селі була дев’ятирічка. Ще з класу п’ятого я тихенько собі пописував віршики та якісь там оповіданнячка.  Але, як кажуть, вони писались в стіл. Один випадок радикально змінив увесь мій напрямок. Одного разу ми з однокласниками на чолі з класною керівничкою пішли до одного ветерана Великої Вітчизняної війни, який розповів зворушливу історію, котра пробрала мене аж до мурах під шкірою. Я вирішив написати про нього замітку в районну газету. Її надрукували! Радості моїй не було меж. Я ту газету і в рамку, і під подушку… Згодом я почав працювати в газеті і доводилося виконувати, різноманітні редакційні завдання. Наприкінці одинадцятого класу подав ксерокси своїх публікацій на обласний конкурс, який проводив університет «Україна» для абітурієнтів, які хочуть вступити на спеціальність «Видавнича справа, редагування та журналістика». І що ви думаєте? Перше місце було моїм і мене нагородили безкоштовним навчанням у першому семестрі. Роздумувати не було часу. Та мрія про акторське не покидала. Згодом, там же, у Миколаєві, вступив і на режисуру масових театралізованих заходів при училищі культури. Навчатись доводилось на денній формі у двох вишах відразу. Ото треба було піднатужитися!

– Яким чином ви реалізовували свої найперші проекти?

– За спеціальністю в університеті нас більше кваліфікували як журналістів. За масове дописування вже в обласних та всеукраїнських газетах мені видали посвідчення позаштатного кореспондента однієї з обласних газет, а також, у зв’язку з численними рекомендаціями, прийняли й до Національної спілки журналістів. В училищі культури існувало літературне об’єднання, і я до сьогодні вдячний викладачу Клочановій Тетяні Василівні за те, що вірила в мої сили й надихала. Тут же й були мої перші, хай і провальні, проекти. Ще тоді, у далекому 2010 році, хотів відкрити літературний журнал. Але за браком духу та відповідного фінансування він так і не побачив світ. Потім при одній із публічних бібліотек Миколаєва я відкрив літературний клуб, який відвідували близько півсотні авторів. Ми з ними читали щойно написані твори, обговорювали їх, пили каву й розмовляли щиро-відверто! Ото були часи!

– Як виник журнал «Літера-Т»?

– Після закінчення двох вишів (з відзнаками) задумався над проблемою працевлаштування. За жодною з обраних професій я не пішов працювати. Чому? Тому що мізерної зарплати не вистачало б на прожиток, зокрема на оренду житла у великому місті. Отже був змушений працювати деінде, проте ідея самореалізації та творчості сиділа в серці й виїдала зсередини. Журнал «Літера-Т» – надав крила. Для реалізації проекту ніде було шукати підтримки, тому розраховував на власні сили. Згодом до роботи підключились і літературний критик Сергій Ляшко, і прес-секретар Євген Познанський, а також дизайнер Геннадій Гунько та менеджер Вікторія Бутенко (видавництво «Атлант»), які невтомно й без упину ладні працювати над новим Незалежним літературним журналом під назвою «Літера-Т».

– Що цікавого ви плануєте в майбутньому щодо журналу «Літера-Т»?

– Редакція журналу «Літера-Т» у майбутньому планує публікацію окремих тематичних збірників поезії та прози. А також, у цей час працюємо над запуском проекту-конкурсу відеопоезії. Нагородження авторів-переможців відбуватиметься раз на рік у День народження журналу. Також у перспективі відкриття літературної заочної школи, де навчатимемо поетів і прозаїків працювати як над малими формами, так і над великими. Курс включатиме теоретичні й практичні уроки, завдання з написання та редагування текстів. Звісно, після закінчення, автори отримуватимуть сертифікати. Але це у майбутньому.

– Які проблеми виникають під час роботи з авторами?

– З авторами працюємо в режимі онлайн і, на диво, з ними встановити контакт легко. Автори надсилають тексти на попереднє узгодження, після чого ми, тобто редколегія, радиться і виносить вердикт - друкувати чи ні. Починаючи з першого номеру журналу, надіслані твори проходили всі редакційні етапи. Проте, коли вже відредаговані тексти ми показували авторам, то вони просили залишити їхній варіант. І зрозуміло чому! По-перше, поезію правити важко, і після редакції не завжди зберігається те, що саме хотів сказати автор. Тому ми здійснюємо лише коректуру.

Як таких серйозних незгод з письменниками у нашій практиці не було. Але впевнений, що ще будуть, не без цього! Виникали невеличкі технічні питання, які тут же й вирішувались. До кожного автора потрібно мати підхід, адже творча душа дуже вразлива.

– Яким письменникам і поетам ви говорите «Ні»?

– Я вважаю, що не буває поганих авторів – бувають погані редактори, які доклали до тексту мало зусиль і не віднайшли у ньому те, що хотів донести автор. Звісно, редагування буває різним. Якщо у творі є творчий задум, але написаний він «корявеньким стилем», редактор повинен над ним добренько посидіти і представити на суд читача класний продукт! Тексти теж бувають різними, як і автори. Були ж випадки, коли надходили тексти інкогніто. Редколегія просить заповнити авторську анкету, але емоцій – нуль. Просимо, щоб надали хоча б домашню адресу для надсилання авторського примірника, а у відповідь – нецензурна лексика. Тому, звісно, з такими людьми ми втрачаємо контакт.

- У яких авторах на сьогодні є потреба?

- Українська література загалом потребує авторів, які працюють з великими прозовими формами (історичні романи, детективи), твори яких можуть бути використані в інших таких видах мистецтва, як кіно. Україна має потенціал і може на своїх теренах створити не менш цікаву і популярну платформу, аніж Голлівуд. Тому, чому б і ні?

– Наскільки складна робота видавця, на вашу думку?

– Складність роботи видавця полягає у тому, щоб з будь-якого рукопису зробити конкурентоспроможний продукт – книгу. Робота редактора важка й тим, що у будь-якій сфері він повинен бути обізнаний, щоб не допустити помилку в редагованому тексті, а й, коли потрібно, перевіряти факти. Редактор повинен робити уважну вичитку що включає зокрема перевірку стилістики, слідкування за темпоритмом та композиційною структурою, а, почасти, навіть і переробку тексту. 

© Інтерв’ю взяла Лерія Кот